Олександр Буднік, керівник напряму тваринництва Групи компаній «Агрейн»
Сьогодні тваринництво вже не про стабільний бізнес із прогнозованою економікою — це середовище постійної невизначеності, де кожне рішення має свою ціну. В умовах війни ми щодня шукаємо баланс: що оптимізувати, щоб не втратити, і що втримати, щоб мати майбутнє. Горизонт планування звузився до кількох місяців, а інколи — навіть до одного виробничого сезону, і це змушує максимально підвищувати ефективність кожного процесу — як у молочному, так і в м’ясному напрямах ВРХ.
Якщо говорити відверто, різниця між цими напрямами сьогодні принципова. Це різниця між керованою економікою і постійною зоною ризику. М’ясний напрям виглядає значно більш зрозумілим: тут є чіткі опорні точки, від яких можна відштовхуватися і планувати. Наприклад, при собівартості близько 59 грн за кілограм ми отримуємо в середньому близько 25 тисяч гривень прибутку з голови. Але ці цифри — не випадковість, а результат системної роботи, де кожен етап прорахований і контрольований.
У молочному скотарстві ситуація протилежна. Там, де в м’ясному напрямі є відносна прогнозованість, у молочному — постійна невизначеність. Навіть за добре вибудуваних процесів ферми дедалі частіше працюють на межі рентабельності або заходять у збиток. І справа тут не лише в ефективності господарств, а у впливі зовнішніх факторів: ціни на молоко, імпорту та обмежень ринків збуту, які часто повністю перекривають внутрішні зусилля.
Якщо спростити економічну логіку, м’ясний бізнес — це робота з обіговим капіталом: інвестував у теля, виростив, продав і отримав результат. Тут економіка читається відносно чітко на рівні однієї голови. Молочний напрям значно складніший і багаторівневий: це постійне відтворення стада, різні технологічні групи тварин із різними раціонами — від сухостою до новотільних корів — і довгий період окупності інвестицій у ферму. Саме ця структура робить його більш чутливим до будь-яких коливань ринку і значно менш прогнозованим у короткій перспективі.
Як стартова вартість визначає прибуток
Якщо розглядати м’ясний напрям глибше, то вся економіка фактично починається з одного показника — вартості народженого теляти. У нашому випадку це близько 12 700 грн, і саме ця цифра задає базову рамку всієї подальшої моделі виробництва. Від цього моменту вибудовується весь ланцюг доданої вартості: вирощування, відгодівля, приріст і кінцевий результат. І якщо на старті допущено перекіс — його практично неможливо компенсувати на наступних етапах. Можна оптимізувати раціони, покращувати конверсію корму чи середньодобові прирости, але структурну помилку в собівартості “перекрити” вже не вдасться — вона поступово з’їдає маржу на всьому циклі.
Саме тому ми приділяємо критичну увагу першому етапу формування стада і генетичній основі. Тут важливо не просто отримати високі показники росту, а забезпечити передбачуваність результату в реальних виробничих умовах. Для себе ми визначили кілька порід, які демонструють саме таку стабільність — абердин-ангус, симентальська м’ясна та поліська м’ясна. У нинішній ситуації це має навіть більше значення, ніж потенційно максимальна продуктивність, адже будь-який зовнішній стрес — чи то логістичний, кормовий, чи кадровий — одразу відображається на кінцевій ефективності. Саме стабільність системи, а не окремі пікові результати, сьогодні формує реальну економіку м’ясного напряму.
Утримати, а не скоротити: стратегія виживання молочного напряму в кризі
Війна, тиск дешевого імпорту та різке падіння закупівельних цін на молоко створили ситуацію, в якій навіть добре організовані та ефективні господарства часто працюють на межі рентабельності або й у збиток. І це, по суті, вже не виняток, а нова реальність ринку.
Важливо розуміти й принципову різницю підходів. Європейський виробник працює в іншій системі координат — із дотаційною підтримкою, яка частково “пом’якшує” коливання ринку і дозволяє не настільки жорстко реагувати на собівартість. Українські господарства такої подушки не мають. Для нас собівартість — це не фінансовий показник “для аналітики”, а межа, яка визначає сам факт виживання виробництва. У таких умовах кожна гривня витрат має пряме значення.
Навіть коли ринок подає сигнали певного пожвавлення, це не змінює загальної картини. Весняна активізація попиту не перекрила попередніх втрат, а експорт молочної продукції залишається нижчим за минулорічні показники. Фактично ми маємо ситуацію, коли ринок ніби рухається, але не відновлюється — і це ще більше звужує фінансовий простір для виробника.
У такій реальності ми для себе прийняли принципове рішення — не скорочувати поголів’я. І це, на перший погляд, може виглядати як ризик, але стратегічно це єдина логічно обґрунтована позиція. Скорочення сьогодні означало б втрату виробничого потенціалу завтра, а відновлення стада — це не питання місяців, а років і значно більших інвестицій. У кризових умовах це надто дорога помилка, яку ринок не пробачає.
Саме тому ми працюємо в межах програми, закладеної ще у 2025 році, без різких змін курсу. У таких умовах утримання системи стає не пасивною позицією, а свідомою стратегією: максимально зберегти виробничу основу, пройти період цінового тиску і дочекатися моменту, коли ринок дозволить говорити не лише про виживання, а й про розвиток.
Менше ризику — більше точності: як автоматизація змінює ферми
Водночас ми свідомо поставили на паузу великі інвестиції. У ситуації, коли відсутня прогнозованість ціни на молоко, будь-яке розширення виробництва перетворюється на надто високий і, відверто, невиправданий ризик. Тому ми сфокусувалися на тому, що можемо реально контролювати — внутрішній ефективності.
Ми детально переглянули всі виробничі процеси на фермах: де саме можна зменшити витрати без втрати продуктивності і без шкоди для здоров’я стада. І доволі швидко стало очевидно, що найбільший резерв лежить не лише в техніці як такій, а в організації роботи, логістиці процесів і ефективності персоналу. Саме ці “невидимі” фактори часто формують різницю між стабільною фермою і тією, що постійно працює на межі.
У цьому контексті автоматизація стала не модним трендом і не експериментом, а практичним інструментом виживання і стабілізації. Наприклад, запуск роботів-підгортачів кормів на прив’язних фермах дозволив одночасно зменшити навантаження на працівників і зробити процес годівлі більш рівномірним та контрольованим. А саме стабільність годівлі напряму відображається на продуктивності — без різких коливань і втрат.
По суті, сьогодні змінюється саме філософія ефективності в тваринництві. Це вже не гонитва за максимальними надоями чи приростами будь-якою ціною. Це робота на точність — у кожному процесі, у кожному рішенні. Це баланс між витратами і результатом, де критично важливо не “переробити”, а зробити правильно і стабільно.
І якщо підсумувати, то зараз виграє не той, хто швидше масштабується, а той, хто краще контролює процеси. Хто вміє рахувати не лише сьогоднішній день, а й наслідки своїх рішень на перспективу, навіть якщо вона виглядає короткою і нестабільною.
